Родина Шлейферів у Києві

30 листопада 2006 17:45 |

Киевский альбом. Историчесикй альманах. – К., 2004 – С. 16–23.

Влітку 2001 р. Музей історії міста Києва відвідали поважні й дорогі гості – онука архітектора Георгія Павловича Шлейфера – Ірина Іванівна Трад із сином Дмитром. Для правнука київського зодчого це була перша зустріч з містом, де так яскраво і творчо жили й працювали декілька поколінь Шлейферів.

Ірина Трад виїхала з Києва до Франції ще дівчинкою у 1920-ті рр., а приїхала до рідного міста в середині 1990-х рр., коли передавала до Музею міста частину сімейного архіву і портрет Г. Шлейфера роботи видатного українського художника Олександра Мурашка. Погортаємо подумки сторінки сімейного альбому Шлейферів, повернемося у далеке ХIХ століття та у вже минуле ХХ століття.

Родина Шлейферів оселилася в Києві на початку ХIХ ст. 8(20) червня 1814 р. у сім'ї потомственного дворянина Івана Єгоровича Шлейфера народився син Павло, майбутній художник, архітектор. Павло Іванович, отримавши домашню освіту, 1830 р. поступив на службу до Департаменту зовнішньої торгівлі в С.-Петербурзі (1).

Через захоплення живописом він водночас зі службою почав відвідувати класи Академії мистецтв як вільний слухач, потім як сторонній учень. На власне прохання 1835 р. він звільнився з Департаменту та протягом 1836-1839 рр. був пансіонером Товариства заохочування художників. Його твори разом з творами Тараса Шевченка експонувалися на академічних виставках 1839, 1841, 1842 рр. (2) За портрет дівчини Шлейфер отримав першу срібну медаль. Після закінчення Академії мистецтв Павло Шлейфер, як записано у формулярному списку, "поступил в Павловский кадетский корпус учителем рисования 10 января 1843 г.", а через рік – 18 січня 1844 р. звільнився і наприкінці цього ж року почав працювати вчителем малювання в Полтавському інституті шляхетних дівчат, де викладав два роки (1844-1846).

На його прохання у березні 1846 р. він переведений до Київського інституту шляхетних дівчат на таку ж посаду вчителя малювання. За формулярним списком "по прошению от должности учителя рисования и калиграфии в Институте благородних девиц уволен 1849 г. 30 апреля... Советом Императорской Академии художеств по надлежащим испытании возведен в звание свободного художника 1849 г. 23 ноября" (3).

У 1846-1847 рр. П. Шлейфер разом з Т. Шевченком брав участь у конкурсі на заміщення вакантної посади викладача малювання Київського університету. В родині П. Шлейфера зберігалися малярські твори Т. Шевченка. Поет згадував Шлейфера в повісті "Близнецы". Сучасник і співучень І. Сошенка і Т. Шевченка, П. Шлейфер був талановитим художником-портретистом. Серед його кращих творів – портрети Зейделя, професора Академії Ф. Йордана, літньої жінки з родини Шлейферів (1836), чоловіка з родини Шлейферів (1842) та ін. Портрети Шлейфера виконані в стилі українського портрету ХVIII ст., найбільш помітний зв'язок з давньоукраїнськими зразками в "Портреті дружини" (1853, Національний художній музей) (4).

Павло Іванович Шлейфер одружився з Кароліною Андріївною Шнауфферт у 1849 р. У подружжя було семеро дітей. Старша дочка Марія народилася 16 грудня 1850 р., 3 липня 1852 р. – син Віктор, 25 серпня 1853 р. – Кароліна, 4 червня 1855 р. – Георгій-Олександр, потім – Олександр, Емма і Анна. Останні дві дочки були ще неповнолітніми в рік смерті батька – 1879 р. (5)

Щоб утримувати велику родину, П. Шлейфер пішов на державну службу. 22 листопада 1852 р. його призначено архітектором Київського Учбового округу, а до затвердження на цій посаді він фактично виконував ці обов'язки за наймом з 7 грудня 1850 р. За цей час ним збудовані Київська 2-а і Житомирська гімназії, здійснено нагляд за будівництвом Чернігівського благородного пансіону.

У 1855-1857 рр. П. Шлейфер керував будівництвом лютеранської кірхи (на вулиці Лютеранській), що зводилася за проектом архітектора І. Штрома. 1857 р. П. Шлейферу доручили перебудувати під гімназію будинок на Бібіковському бульварі, 14 (бульвар Шевченка, 14), після виходу звідти неранжированого кадетського корпусу. Як писали пізніше, Павло Іванович приклав увесь свій талант і знання, щоб звести одну із найкращих споруд Києва (6). Тут розмістилася знаменита Київська 1-а гімназія.

1855 р. Павло Іванович Шлейфер придбав велику садибу на Тарасівській вулиці (7). Частину приміщень Шлейфери здавали в найом. Так, за адресою Тарасівська, 12, мешкали батьки В.К. Дебогорія-Мокрієвича, в квартирі яких у 1873-1874 рр. перебувала народницька комуна. У будинку П. Шлейфера жив викладач Київської 2-ї гімназії Никифор Тумасов (1838-1887), член Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.

У 1850-1860-ті рр. П. Шлейфер інтенсивно працює як архітектор. 1859 р. він був відряджений за кордон з науковою метою, відвідав Німеччину, Бельгію. Поїздка за кордон відбулася за підтримки попечителя Київського учбового округу М.І. Пирогова (1810-1881), який виділив кошти з фонду Округу, оскільки Міністерство освіти дало дозвіл на відрядження, але власним коштом (8).

За визначенням Сенату Павло Іванович Шлейфер разом із синами 15 вересня 1859 р. був визнаний у дворянстві за заслуги свого батька колезького радника і кавалера Івана Єгоровича Шлейфера. Київське Дворянське депутатське зібрання визначенням від 28 лютого 1863 р. ухвалило внести в 3-у частину родословної книги дворян Київської губернії колезького асесора Павла Шлейфера з дітьми: Віктором, Георгієм, Олександром, Марією та Кароліною (9) (доньки Емма і Анна народилися після 1863 р.).

У 1879 р. після смерті батька їхнім опікуном призначили архітектора Ромуальда Тустановського. На цей час Віктор Шлейфер був поручиком 7-ї кінно-артилерійської бригади, Георгій Павлович навчався в Петербурзі. Павла Івановича Шлейфера поховали на лютеранській дільниці Байкового кладовища у фамільному склепі Шлейферів. Не має свідчень, коли померла його дружина, Кароліна Андріївна, мабуть раніше, оскільки в духівниці П. Шлейфера її не згадано, а садиба на Тарасівській переходила у спадок Кароліні Павлівні Шлейфер, яка повинна була протягом двох років знайти покупця на цю садибу, продати її й на отримані кошти виплатити рівні суми братові Віктору і сестрам – Еммі та Анні. Як зазначено в документах кредитного товариства, рідні Кароліни отримали грошову компенсацію і претензій по заповіту не мали. Кароліна Павлівна здавала квартири в найом, щоб виплатити кредит, взятий ще батьком під заставу нерухомості.

В цій садибі на Тарасівський,12 пройшли дитячі та юнацькі роки Георгія Шлейфера – майбутнього відомого архітектора, творчість та громадська діяльність якого залишилися в історії та культурному житті Києва, в його архітектурних пам'ятках. З 1855 р. до 1874 р. Георгій проживав у батьківській садибі, навчався в Київській 2-й гімназії, після 4-го класу був переведений до Київської 1-ї гімназії, яку закінчив 1874 р. Фахову освіту він отримав у Петербурзькому будівельному училищі, де успішно навчався під керівництвом професора Куроєдова (10).

1882 р. курс навчання було закінчено за першим розрядом. Отже, в серпні 1882 р. Георгій Шлейфер, призначений позаштатним техніком будівельного відділення Київського губернського правління, повернувся до рідного міста й знов оселився на Тарасівській, 12 (11). Того ж року він перемагає в конкурсі на будівництво київської біржі. Монументальна споруда у формах пізнього ренесансу зводилася у 1882-1883 рр. на розі Хрещатика та Інститутської. Це був чудовий дебют молодого архітектора. Біржа надовго стає важливим центром громадського життя Києва. У біржовому залі відбувалися художні виставки, зокрема, щорічні експозиції Товариства пересувних виставок. Тут у грудні 1908 р. проходила II Міжнародна фотовиставка, на якій високу нагороду отримала сестра архітектора, Анна Павлівна Шлейфер, власниця рентгенкабінету, за знімки, виконані за допомогою Х-променів.

У 1883 р. Георгію Павловичу доручили споруджувати павільйони сільсько-господарської виставки, вперше влаштованої в Києві. Вдале архітектурне рішення споруд сприяло успіху виставки. Цей рік став визначним і в особистому житті Г. Шлейфера, він одружився з Ольгою Георгіївною Черновою, дочкою київського комерсанта Георгія Семеновича Чернова, власника великого чавунно-ливарного заводу в Ніжині. 23 листопада 1884 р. у Шлейферів народилася дочка Аріадна.

1884 р. Г. Шлейфер був обраний членом Київської міської управи, а потім гласним Міської думи, у цьому званні він перебував до початку 1911 р., причому головував у багатьох думських комісіях. Зодчий вносив у роботу комісій дух ініціативи та енергії. Особливою заслугою Георгія Шлейфера перед містом було започатковане ним артезіанське водопостачання. Як зазначав С.Г. Ярон у своїх спогадах про Київ 1880-х рр., цивільний інженер Г. Шлейфер першим висунув питання про артезіанське водопостачання і фактично довів його можливість, розпочавши роботи у своїй садибі на Подолі, по вулиці Костянтинівській, де він пробурив першу в Києві свердловину (12).

Перебуваючи гласним протягом 24 років, Г. Шлейфер брав діяльну участь у Київському міському кредитному товаристві з дня його заснування. На першому ж засіданні у березні 1885 р. його обрали директором, а згодом і головою правління. На цій посаді архітектор перебував до самої своєї смерті. Під керівництвом Шлейфера кредитне товариство виросло і зміцніло. На честь 25-річної діяльності Г. Шлейфера воно заснувало при київській 1-й гімназії стипендію його імені. За положенням про стипендії вибір стипендіатів належав Шлейферу, а після його смерті право переходило до педагогічної ради гімназії (13).

Однією з головних справ, здійснених під безпосереднім керівництвом Г. Шлейфера, було створення домобудівного товариства. Товариство викупило у спадкоємців професора медицини Університету св. Володимира Ф.Ф. Мерінга його величезну садибу, що лежала в межах Хрещатика, частини Інститутської, Банкової та Лютеранської вулиць, розпланувало чотири нові вулиці – Миколаївську (Архітектора Городецького), Мерінгівську (Заньковецької), Ольгинську та Нову (Станіславського). За спогадами онуки Г. Шлейфера, Ірини Трад, вулиця Ольгинська отримала назву на честь дружини архітектора – Ольги Георгіївни Шлейфер.

Роботи по забудові колишньої "садиби Мерінга" розпочалися 1895 р. Будівництво велося за проектами архітекторів Г. Шлейфера і Е. Брадтмана, а також В. Городецького, В. Ніколаєва, А. Вербицького, І. Бєляєва, М. Яскевича. Але треба визнати, що найвідоміші, ключові споруди нових кварталів зводилися саме за проектами Брадтмана і Шлейфера.

З 1895 по 1903 рр. у цьому кварталі виросли будинки, які прикрасили Київ. Це кращий готель міста "Континенталь" (Миколаївська, 5), цирк Крутикова (Миколаївська, 7), будинок київського будівельного підрядчика Л. Гінзбурга (Миколаївська, 9), чотириповерховий будинок Шлейфера (Мерінгівська, 8), споруда театру домобудівного товариства, яку орендувала трупа російського драматичного театру "Соловцов" та ін. Не всі споруди, зведені домобудівним товариством у колишній садибі Мерінга, вціліли. Але ті, що збереглися, утворюють один з кращих куточків Києва. Не випадково по завершенні формування архітектурного ансамблю цього району він постійно з'являється на поштових листівках, посівши почесне місце поруч із зображеннями знаменитих київських пам'яток давнього зодчества.

Зведений за проектом Г. Шлейфера театр домобудівного товариства став чудовим взірцем архітектурної варіації на тему ренесансу. Будівництво театру завершилося 1898 р., 11 жовтня відбулася перша вистава, з цього дня архітектор на знак пошани отримав у постійне користування особисту ложу.

Серед споруд Києва, зведених за проектами Шлейфера, чимало відомих й улюблених. Кияни добре знають будинки Першого комерційного училища (вул. Воровського, 24), хоральної синагоги (вул. Ш. Руставелі, 13), 2-класного міського училища ім. М.Х. Бунге (вул. П. Орлика, 5/18).

За власними проектами були зведені два особняка архітектора – по вул. Банковій, 15 (втрачено) та вул. Інститутській, 13 (добудовано). Перший особняк збудовано у 1896 р., і родина прожила в ньому п'ятнадцять щасливих років. Це був розквіт діяльності Георгія Павловича як архітектора, банкіра і підприємця. Тут дорослішали його діти – дочка Аріадна і син Георгій, котрий народився 26 грудня 1891 р.

Особняк на Банковій, 15 мав славу скарбниці художніх творів, тут розміщувалася велика колекція, яку все життя збирав архітектор Георгій Павлович Шлейфер (14). У художньому світі Г. Шлейфер був відомий як власник рідкісного зібрання картин і пристрасний прихильник живопису. В його картинній галереї російська школа живопису, починаючи з Петровського часу, подана в оригіналах майже всіх видатних художників: Боровиковського, Тропініна, Венеціанова, Ге, Полєнова, Шевченка, Айвазовського, Куїнджі, Орлова, Світославського, Маковського, Шишкіна, Боголюбова, Пимоненка та інших. Георгій Павлович гостинно відчиняв двері своєї галереї любителям живопису, а в дні громадських урочистостей охоче надавав свої художні скарби для публічних виставок (15).

Згодом, певно, особняк на Банковій став затісним для колекції, і архітектор проектує новий особняк поряд з прибутковим будинком на вулиці Інститутській. Для нього у 1909 р. було придбано садибу барона Гінзбурга на розі вулиць Інститутської, 13 і Садової, 6. Того ж року розпочалося будівництво. Зведені будинки 1909-1910 рр. в стилі модерн (16). Обидві споруди мали окремі входи. Особняк був двоповерховий, кам'яний з триповерховим глаголем у двір. На першому поверсі знаходилася одна велика квартира в 10 кімнат з кухнею і пральнею (згодом там проживала дочка архітектора з сім'єю). Поряд маленька квартира, як записано в описі – холоста: трикімнатна з коридором, кімнатою для прислуги і кухнею. На другому поверсі – одна квартира в 15 кімнат, де проживав сам власник з дружиною і де розмістилася картинна галерея Георгія Павловича. Оздоблення кімнат й вестибуля було розкішне, урочисті сходи – мармурові, стіни й стелі з пишною ліпниною. У дворі були невеличкий садочок, стайня, корівник, екіпажний сарай і два льохи та льодовня. Поряд знаходився п'ятиповерховий прибутковий будинок. На кожному поверсі було по 4 квартири з багатим оздобленням (17). Комфортабельні квартири, що здавалися в найом на Липках, приносили власникам суттєвий прибуток.

Захоплення Георгія Павловича мистецтвом, старовиною виявилося не лише в колекціонуванні, він багато зробив для збереження і вивчення київських пам'яток. Коли у лютому 1912 р. при міському музеї заснували відділ "Давній Київ", до першого складу комісії у справах відділу увійшов і Шлейфер разом з науковцями Г.Г. Павлуцьким, М.І. Петровим, В.С. Іконниковим, С.Т. Голубєвим, М.Ф. Біляшівським, Д.М. Щербаківським, М.П. Василенком, В.І. Щербиною, І.І. Огієнком, книговидавцем В.С. Кульженком та іншими. На засіданні комісії у березні 1912 р. Г. Шлейфер запропонував власним коштом видати перший том "Матеріалів з історії та топографії давнього Києва", а також надати допомогу в перегляді старовинних планів Києва, що зберігалися в губернському архіві. На тому ж засіданні до складу комісії обрали дочку Шлейфера Аріадну Георгіївну, а згодом і її чоловіка Івана Володимировича Толлі (18).

Аріадна Шлейфер одружилася з Іваном Толлі 11 листопада 1912 р., їх вінчали в Олександро-Невській церкві на Липках (19). Таким чином, сім'я Шлейферів поріднилася з двома відомими київськими родинами – Толлі та Глоб. Дід нареченого – Іван Андрійович Толлі (1819-1887) був київським міським головою у 1884-1887 рр. Батько – Володимир Іванович Толлі, дійсний статський радник, юрист, працював разом з Г. Шлейфером у Міській думі, Київському домобудівному товаристві. Мати, Ольга Василівна Толлі, з дому Глоб, працювала на ниві благодійництва, очолювала комітет Товариства надання допомоги хворим дітям.

Чоловік Аріадни Шлейфер Іван Толлі був старший син у родині, народився 23 лютого 1885 р., хрещений в Києво-Либідській Троїцькій церкві. Іван Володимирович навчався півтора року в Києво-Печерській гімназії, а потім батьки перевели його в Київську 1-у гімназію (20). Після успішного закінчення гімназії 1904 р. Іван Толлі стає студентом юридичного факультету Київського університету св. Володимира. З 1911 р. він працював помічником присяжного повіреного.

Сім'я Толлі до 1918 р. проживала в особняку на Інститутській, 13. Іван Толлі виконував обов'язки сімейного юриста, коли після смерті Георгія Павловича, необхідно було вирішувати питання, пов'язані зі спадком (21).

Раптова смерть Г.П. Шлейфера від шлункової кровотечі 27 березня 1913 р. обірвала його життя на 58 році (22). Похорон відбувся з надзвичайною пошаною до нього як видатного київського діяча, зодчого, мецената. Востаннє приходили прощатися з ним в його улюбленій картинній галереї. Після відспівування, здійсненого настоятелем Олександро-Невської церкви о. Климентієм Фоменком, жалобна хода рушила вниз Інститутською, до будинку кредитного товариства, тут була перша зупинка – з короткою літією та промовою колишнього міського голови В.П. Проценка. Далі, повз будинок Міської думи, Хрещатиком та Олександрівською – на Аскольдову могилу. Ховали Шлейфера за православним обрядом (23).

За духівницею все рухоме і нерухоме майно Георгій Павлович Шлейфер заповідав у пожиттєве володіння своїй дружині Ользі Георгіївні, а після її смерті – у повну власність і в рівних долях своїм дітям (24).

На цей час Георгію Шлейферу-молодшому виповнилося 22 роки. В серпні 1903 р. він поступив до гімназії, яку успішно закінчив у червні 1910 р. Тоді ж подав прохання допустити його до іспитів на інженерне відділення Київського політехнічного інституту. Набравши 12 балів, Георгій став вільним слухачем інституту з вересня 1910 р. Через два місяці, 4 листопада він подав прохання про звільнення з числа студентів і продовжив навчання на інженерно-будівельному відділенні Варшавського політехнічного інституту, де провчився лише перше півріччя 1910/1911 навчального року. 18 лютого 1911 р. постановою правління інституту був звільнений за несплату за друге півріччя (25). Згодом Георгій Шлейфер продовжив навчання у Київському університеті св. Володимира (26).

Спочатку смерть Георгія Павловича, а потім страшні політичні події, Перша світова війна, революція зруйнували житття цієї родини, як і багатьох інших.

Якщо за статистичними даними від 10 жовтня 1918 р. особняк і прибутковий будинок ще належали спадкоємцям Г.П. Шлейфера (27), то з встановленням радянської влади тут розташувався штаб Комуністичної бригади особливого призначення (до 1922 р.). Аріадна Толлі з сім'єю мешкала у прибутковому будинку. 1922 р. вона подала заяву до комунвідділу: "Прошу о сдаче в аренду, принадлежащего мне 2-х этажного дома, расположенного на усадьбе №13 по Институтской улице. Означенный дом, стоявшими в нем воинскими частями (учреждениями) приведен в настоящее время в весьма плачевное состояние и может быть дорог только мне" (28). Обстеження будинку 30 квітня 1922 р. засвідчило, що він знаходився в дуже занедбаному стані й потребував капітального ремонту. 16 вересня 1922 р. особняк і прибутковий будинок були передані житловому кооперативу.

Іван Володимирович Толлі, котрий за часів Гетьманату працював у Секретаріаті уряду Лизогуба, та майже вся родина Толлі емігрували. На той час Аріадна Георгіївна вже була розлучена, тому вона з сім'єю емігрувала в кінці 1920-х рр. За спогадами Ірини Іванівни Трад (уродженої Толлі), її батько – Іван Володимирович помер 1939 р. і похований під Парижем, там же поховали і її діда – Володимира Івановича Толлі – наприкінці 1920-х рр. Мати Ірини – Аріадна Георгіївна відійшла у вічність у Відні 1968 р. А могила її діда по матері – Георгія Павловича Шлейфера, на жаль не збереглася в Києві на Аскольдовій могилі.

Перебуваючи в Києві, 1926 р. від імені своєї родини Аріадна Толлі подарувала Всеукраїнському музею ім. Т. Шевченка 22 картини з колекції батька (29). Ще раніше, у березні 1914 р. вдова архітектора, Ольга Георгіївна подарувала міському музею академічні малюнки Рєпіна, Крамського, портрети Богдана Хмельницького та одного з митрополитів (30). Цю традицію продовжила дочка Аріадни і внучка Ольги Георгіївни та Георгія Павловича Шлейферів – Ірина Іванівна Трад (31). Подаровані нею документи, фотокартки, портрет Г.П. Шлейфера – це надзвичайно цінні для Києва речі, які дозволяють відновити сторінки з історії культури міста.

За спогадами Ірини Іванівни, життя її родини після революції було нелегким. Ольга Георгіївна у тяжкі 1920-ті рр. жила разом з Анною Павлівною Шлейфер у маленькій кімнатці в будинку по Мало-Підвальній. Старша сестра Георгія Павловича – Кароліна Шлейфер (за чоловіком Богданова) останні роки життя проживала з Анною Павлівною в її квартирі на Львівській, 11. Кароліна померла 14 листопада 1913 р., поховали її на Байковому кладовищі в сімейному склепі Шлейферів. Сімейний склеп, на жаль не зберігся, але збережена могила Павла Івановича Шлейфера. Анна Павлівна сім'ї не мала, до ре-волюції була власницею рентгенкабінету, потім викладала у Київському художньому училищі.

На еміграції Шлейфери, Толлі та Глоби трималися разом. Як розповідала Ірина Трад, Аріадна Толлі з дочкою жила разом з М.В. Глобою, який виїхав до Франції 1925 р. Завдяки І. Трад вдалося з'ясувати дату смерті її дяді, Миколи Васильовича Глоби (1859 – після 1938, Париж) – відомого українського і російського живописця. Він навчався у 70-ті рр. у Київській рисувальній школі М. Мурашка. 1887 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв, працював у Києві, брав участь у реставрації фресок Кирилівської церкви 1883 р. З 1896 р. по 1917 р. обіймав посаду директора Строганівського училища. Він часто бував у Києві, тут проживали його брати і сестра, тут на кладовищі Видубицького монастиря поховані батьки: Василь Варфоломійович (1833–1871) та Євгенія Аполлонівна (1836–1897) Глоби (32). Ще одна київська родина, про яку розповідають документи, привезені з Франції.

Історичні події розкидали по світу нащадків київського архітектора Георгія Павловича Шлейфера. Нелегким видалося життя і для його онуки Ірини Іванівни, але до наших днів вона зберегла любов до рідного Києва і до країни, де вона народилася.

1 Центральний Державний Історичний Архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК), ф.707, оп.21, спр.429; ф. 707, оп.23, спр.394, арк.111-112.

2 Шевченківський словник. Т.2. К., 1977. С.390.

3 ЦДІАК, ф.707, оп.23, спр.394, арк.113.

4 Див. докладніше: Рубан В.В. Український портретний живопис першої половини ХIХ століття. К., 1984. С.213.

5 ЦДІАК, ф.707, оп.23, спр.394, арк.42.

6 Столетие киевской 1-й гимназии. Т.1. К., 1911. С.409; Держархів м.Києва (далі – ДАК), ф.108, оп.94, спр.1350.

7 Садиба площею 396 кв.саж., з яких 150 кв.саж. займав фруктовий сад. На садибі знаходився фасадний дерев'яний, на кам'яному напівповерсі будинок, критий залізом. Всі кімнати були поклеєні шпалерами, там містилося шість голландських груб, з них – дві з поливних кахлів, а 4 – цегляні. За фасадним будинком знаходилися ще два одноповерхові флігелі, подвір'я забруковане, однією стороною сад виходив на Микільсько-Ботанічну вул. – ДАК, ф.143, оп.1, спр.441.

8 ЦДІАК, ф.707, оп.25, спр.110.

9 Держархів Київської області (далі – ДАКО), ф.782, оп.2, спр.421.

10 Столетие... С.409.

11 Киевский адрес-календарь с месяцесловом. К., 1883. С.11, 246.

12 Киев в 80-х годах. Воспоминания старожила. К., 1910. С.189.

13 У документах гімназії збереглися матеріали листування директора М.В. Стороженка з Г.П. Шлейфером щодо затвердження кандидатів на стипендії. – ДАК, ф.108, оп.95, спр.71.

14 Киев в 80-х годах… С.189.

15 Столетие ... С.409.

16 Фонди Музею історії міста Києва (далі – МІК). ДК–10732; ДАК, ф.Р-330, оп.1, спр.1668.

17 ДАК, ф.100, оп.1, спр.2758.

18 ДАК, 304, оп.1, спр.27, арк.2, 6, 20.

19 Фонди МІК, ДК-10733. Свідками нареченої були – брат Георгій та дядя по материнській лінії Андрій Георгійович Чернов. Свідками нареченого теж були родичі – брат Сергій та дядько з материнської сторони Володимир Васильович Глоба.

20 ДАК, ф.16, оп.464, спр.10534.

21 ДАК, ф.100, оп.1, спр.2452, арк.9-11.

22 Фонди МІК, ДК–10731.

23 "Киевлянин". 1913, 29 марта, №88; "Киевлянин", 1913, 30 марта, №89.

24 ДАК, ф.100, оп.1, спр.2761, арк.111; ф. 100, оп.1, спр.2452; Фонди МІК, ДК –10737.

25 ДАК, ф. 18, оп.1-л, спр.5957.

26 ДАК, ф.16, оп.469, спр.8952.

27 ДАК, 163, оп.6, спр.192, арк.16.

28 ДАКО, ф.Р-432, оп.1, спр.574.

29 Фонди МІК, ДК – 10734.

30 ДАК, ф.304, оп.1, спр.40, арк.4, 99.

31 Див.: Ковалинський В. Дарунок з минулого // Хроніка 2000. К., 1997. С.181-188.

32 ЦДІАК, ф.130, оп.3, спр.39, арк.69.

Ольга Друг

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень